Варто знати основні причини одержання низьких урожаїв бульб на городах, присадибних і дачних ділянках. До таких причин належать: використання низьковрожайних сортів та виродженого садивного матеріалу, зберігання насіннєвої картоплі при підвищеній температурі, внаслідок чого бульби навесні дуже проростають і доводиться кілька разів обламувати паростки, недостатнє внесення органічних і мінеральних добрив, садіння картоплі на два–три тижні пізніше оптимальних строків, недостатній захист від колорадського жука та ігнорування потреби своєчасного обробітку посівів з метою захисту від фітофторозу.

Кращими ґрунтами для вирощування картоплі в Рівненській області є дерново-підзолисті, сірі опідзолені, чорноземи опідзолені та чорноземи звичайні.

Залежно від типу ґрунти мають різну родючість. Менш родючими є дерново-підзолисті (вміст гумусу 0,7–1,0%). Сірі та темно-сірі – середньо родючі (вміст 2,4–3,2% гумусу).

Для картоплі найбільш придатні слабо кислі ґрунти (рН – 5,6–6,0). При вищій кислотності ґрунти слід вапнувати. Вносити вапнякові матеріали потрібно під попередники за 3–4 роки до посадки картоплі.

В умовах області рекомендуємо висаджувати картоплю таких сортів: ранньостиглу – Щедрик, Кіммерія, Амороза, Беллароза, Тирас, Струмок; середньоранню – Партнер, Санте, Агаве, Аладін, Моцарт, Арія, Лаперла, Крістіна; середньостиглу – Околиця, Слов’янка, Сіфра, Анатан, Лєтана, Наташа, Вега, Лабелла та інші.

Ранньостиглі сорти забезпечують одержання молодої і смачної картоплі в ранні строки. Для осіннього, зимового та ранньовесняного споживання необхідно мати середньостиглі та середньопізні сорти.

Вирощувати як мінімум три сорти картоплі різних груп стиглості досить вигідно. Зокрема, якщо весною та у першій половині літа складаються сприятливі погодні умови, то ранні сорти дають досить високий урожай. І навпаки, якщо весна суха та сприятливі умови для вирощування картоплі припадають на другу половину вегетаційного періоду вищу врожайність забезпечують середньостиглі і середньопізні сорти.

Сорт відіграє важливу роль у підвищенні врожайності картоплі. Науковцями встановлено, що врожаї та валові збори картоплі підвищуються на 20–25% за рахунок використання високоякісного насіннєвого матеріалу нових та перспективних сортів.

Тривале вирощування одного сорту призводить до зниження його продуктивності, втрати якісних показників бульб, стійкості проти хвороб і несприятливих погодніх умов. Практично всі сорти картоплі поступово втрачають продуктивність за вирощування без заміни насіннєвого матеріалу. Тому обов’язково необхідно проводити сортооновлення та сортозаміну.

Сортооновлення – це періодична заміна картоплі, яка втратила у процесі вирощування продуктивність і якість на високоякісний насіннєвий матеріал вищих репродукцій цього самого сорту.

Сортозаміна – заміна сортів що вирощуються новими, занесеними до державного Реєстру, сортами. Таку роботу необхідно проводити раз в 5–7 років.

Важливе значення для ефективного вирощування картоплі має додержання сівозміни. Так для Лісостепової зони Рівненщини рекомендуються слідуючі сівозміни для фермерських господарств:

озима пшениця – картопля – озима пшениця – цукрові буряки – ярий ячмінь

Картопля – озима пшениця – бобові – озима пшениця

Для Поліської зони Рівненщини:

Картопля – ячмінь з підсівом багаторічних трав – конюшина – озиме жито

Картопля –  озиме жито (озима пшениця).

Найкращими попередниками для картоплі є зернові: озима пшениця, озиме жито, ячмінь, овес. Її можна також вирощувати після вико-горохо-вівсяних сумішок. Не рекомендується висаджувати картоплю після картоплі. Монокультура картоплі спричиняє погіршення фітосанітарного стану ґрунту внаслідок нагромадження специфічних шкідників та збудників хвороб.

Більшість населення висаджує картоплю по картоплі на невеликих площах, що не дає можливості дотримуватись сівозміни. У такому разі необхідно обов’язково проводити заміну посівного матеріалу, комплексний захист рослин від бур’янів, шкідників та хвороб.

У садивному матеріалі не допускаються бульби уражені сухою та мокрою гнилями, з опіками, удушенням, підморожені, з наростами, роздавлені, з обідраною шкіркою. Бульби не повинні бути дуже пророслими.

Дослідженнями, проведеними в Інституті картоплярства, встановлено, що одноразове обламування паростків бульб картоплі призводить до збільшення тривалості досходового періоду в крупнобульбових сортів Слов’янка і Забава на фоні удобрення N90Р90К90 на 7–8 днів, зниження польової схожості бульб та густоти насаджень на 6,0–7,7%, густоти стеблостою на 12,1–15,7%, урожайності на 28–31 ц/га або на 6,3–6,7%.

При дворазовому обламуванні паростків з бульб на фоні удобрення N90Р90К90 відмічено істотне збільшення тривалості досходового періоду в сортів Слов’янка і Забава відповідно на 13–16 днів, зменшення схожості бульб та густоти насаджень на 27–32%, густоти стеблостою на 34–40% і урожайності на 59–70 ц/га або на 13–16%.

Перед посадкою бульби обов’язково перебирають, відбираючи насіннєву фракцію. Краще висаджувати бульби цілими, масою 50–80 г. При нестачі садивного матеріалу або розмноженні дефіцитних сортів бульби можна різати. Доцільно на посадку використовувати і більш дрібні бульби, масою 15–35 г, вирощені на насінницьких посівах, де проведені в повному об’ємі фітосанітарні заходи.

Після перебирання і сортування насіння прогрівають упродовж 12–15 днів за температури 12–14°С та відносній вологості 75–85%, щоб проросли вічка, але не більше 0,5 см, які б не обламувались при садінні картоплесаджалкою.

Для ранньої вигонки насіннєві бульби починають пророщувати за 25–30 днів до садіння в опалювальних і освітлювальних приміщеннях. Температуру підтримують протягом 6–7 днів на рівні 20°С, а потім знижують до 6–8°С з таким розрахунком щоб довжина паростків перед садінням становила не більше 2 см. Можна пророщувати бульби в ящиках при постійній температурі 12–15°С протягом 30 днів.

З метою підвищення стійкості рослин картоплі до несприятливих факторів навколишнього середовища та збільшення урожайності застосовують регулятори росту. Ними обробляють насіннєві бульби перед садінням або під час садіння і обприскують водним розчином у період вегетації. Для боротьби з ґрунтовими шкідниками, колорадським жуком і хворобами бульб їх обробляють протруйниками:

Максим, т.к.с., 0,75 л/т проти сухої гнилі, ризоктоніозу, звичайної парші, фомозу;

Ровраль-Аквафло, к.с., 0,4 л/т проти ризоктоніозу, звичайної парші, сухої і мокрої гнилі;

Престиж, к.с., 1 л/т проти ризоктоніозу, колорадського жука, ґрунтових шкідників, попелиць;

Шедевр, т.к.с., 0,5 л/т проти ризоктоніозу, колорадського жука, ґрунтових шкідників, попелиць;

Круізер, т.к.с., 0,3 л/т проти колорадського жука, ґрунтових шкідників.

Обробку бульб картоплі дозволяється проводити протруйниками і регуляторами росту в баковій суміші водного розчину.

Дослідження ІСГ Західного Полісся НААН показали, що обробка бульб картоплі перед садінням протруйником Престиж з нормою витрати 1 л/т забезпечила надійний захист від колорадського жука, зниження чисельності дротяників у ґрунті на 22% та пошкодженості ними бульб на 10–12%, підвищення врожайності на 19% порівняно з необробленим насінням.

Виростити високий урожай картоплі без внесення добрив практично неможливо. Раціональна система удобрення картоплі передбачає сумісне застосування органічних і мінеральних добрив. За даними результатів досліджень ІСГ Західного Полісся НААН на дерново-підзолистих ґрунтах найвищу врожайність бульб – 334 ц/га забезпечило комплексне застосування гною 60 т/га і мінеральних добрив в дозі N90Р90К120.

Найефективнішим органічним добривом є гній. При внесенні однієї тонни якісного гною в грунт надходить 5 кг азоту, 2,5 кг фосфору і біля 6 кг калію, проте в рік внесення рослини використовують лише 30–40% поживних речовин.

На Поліссі (дерново-підзолисті ґрунти) найкраще вносити гній весною, а у Лісостеповій зоні (чорноземи) – восени під оранку чи перекопування, але не рідше одного разу в два роки.

Оптимальними нормами гною під картоплю слід вважати: для дерново-підзолистих ґрунтів 400–600 кг на сотку (100 м2), а на більш зв’язаних чорноземах – 300–400 кг.

Для підрахунку можливого одержання гною для городу від власної худоби можна користуватися показниками його виходу на одну голову за стійловий період: велика рогата худоба – 8–9 тонн, молодняк великої рогатої худоби 3–3,5; свині дорослі 1,5; вівці і кози – 0,5 тонни.

Щоб отримати якісний гній, його необхідно попередньо витримати в кагатах чи інших сховищах не менше шести місяців. Свіжий гній вносити під картоплю небажано тому, що це викликає ураження бульб паршею. На кожну тонну внесеного гною одержують приріст врожаю бульб на Поліссі (дерново-підзолисті ґрунти) – 2,0–2,4 ц, у Лісостепу (чорноземи) – 1,0–1,8 ц.

У Поліських районах та в деяких районах Лісостепової зони є достатня кількість торф’яників, які можуть служити джерелом органічних добрив. Чистий торф вносити під картоплю недоцільно. Найбільш вигідно використовувати торф для виготовлення компостів. Для компостування придатне листя, подрібнена солома, побічна продукція городів, бур’яни тощо. Ця сировина складає 80–90% компосту. Другим компонентом компосту служить торф, гній, сеча, гноївка, пташиний послід, що використовується для прискореного розкладу органічних речовин мікроорганізмами. Компости краще вносити під оранку, дискування або перекопування ґрунту. Середня норма внесення компостів 60–80 т/га (600–800 кг на 1 сотку). Пташиний послід є швидкодіючим і високоефективним добривом. До його складу крім основних елементів живлення входить багато мікроелементів. Його краще використовувати для виготовлення компостів. Вносити в чистому виді потрібно дуже обережно і тільки в рекомендованих дозах: сушеного посліду 15–20 кг, а свіжого – 150–200 кг на 1 сотку.

Нестачу органічних добрив можна частково компенсувати зеленими добривами (сидератами). Вирощування зеленої маси швидкоростучих культур на удобрення – найдешевший шлях збагачення ґрунту органічною речовиною. Дослідженнями встановлено, що за використання сидератів приріст урожайності картоплі наближається до дії мінеральних добрив у дозі N45Р45К45, а за внесення сидератів з мінеральними добривами – до ефекту від 40 т/га гною. Витрати на зелене добриво у 3–5 разів нижчі, ніж на виробництво і внесення такої ж кількості гною. Найбільше придатні та доступні для населення озимі жито і ріпак, хрестоцвіті – гірчиця біла і редька олійна.

Озиме жито і ріпак сіють у другій половині серпня з нормою висіву жита 2,0–2,2 кг, ріпаку 100–120 г на сотку. Ріпак можна висівати разом із житом – 0,8–1,0 кг жита і 80–100 г ріпаку на 1 сотку. До кінця морозів ріпак і жито добре розвиваються і перезимовують, а вже в кінці квітня накопичують 3–4 кг зеленої маси на 1 м2. Її ретельно подрібнюють і глибоко прикопують або переорюють.

Дуже добрі результати одержують при вирощуванні на зелене добриво гірчиці білої та редьки олійної. Сіють гірчицю та редьку олійну з нормою висіву відповідно 200–250 та 140–160 г на одну сотку. Дані культури посіяні не пізніше кінця серпня нагромаджують на кінець вегетації (за 40–45 днів) – 2,5–3,5 кг зеленої маси на 1 м2, добре дренують грунт, пригнічують бур’яни.

Приорювання чи прикопування зеленої маси сидератів може замінити близько 250–300 кг на одну сотку доброякісного підстилкового гною великої рогатої худоби.

За даними результатів досліджень ІСГ Західного Полісся НААН на дерново-підзолистих ґрунтах кращі результати забезпечило приорювання сидеральних культур з половинною нормою гною на фоні мінеральних добрив в дозі N60Р60К90, а саме олійної редьки + 30 т/га гною урожайність становила 256 ц/га або гірчиці білої + 30 т/га гною – 261 ц/га.

При внесенні мінеральних добрив під картоплю на городах, присадибних і дачних ділянках часто виникають проблеми з визначення потрібної фактичної норми на малу площу того чи іншого добрива. Оптимальні норми добрив представлені в таблиці. 

Норми внесення мінеральних добрив під картоплю на городі (на 100 м2)

Добрива

Норма добрив, кг

при внесенні органічних добрив

на бідних ґрунтах і при недостатньому внесенні органічних добрив

Азотні:

       ам.селітра

1,8–2,6

3,0–3,5

сечовина

1,3–1,9

2,2–2,6

Фосфорні:

       суперфосфат звичайний

2,8–4,2

2,8–4,2

гранульований

2,7–4,0

2,7–4,0

Калійні:

       хлористий калій

0,5–0,7

1,7–2,0

калімагнезія

1,2–1,6

3,2–4,2

Нітроамофоска

1,2–2,0

4,0–6,0

При застосуванні нітроамофоски доцільно збалансувати внесення калію. Дуже добрі результати дає попіл – чудове місцеве добриво, що містить від 7 до 40% калію, 2–9 фосфору та 4–75% кальцію. Багатий калієм попіл соломи гречки та озимих. Норма внесення на 1 сотку врозкид – 5–6 кг.

Заслуговує на увагу локальний спосіб внесення добрив, який дає найбільшу віддачу. При локальному способі внесення витрата добрив на половину менша від рекомендованої норми при внесенні врозкид.

Найкраще використовувати попіл при виготовленні органо-мінеральних сумішей для локального внесення. Для цього на 1 відро перегною беруть 4–5 півлітрових банок пташиного посліду, 2–3 сухого попелу та одну суперфосфату. Все ретельно перемішують і вносять в ямки при садінні по 250–300 г (неповна півлітрова банка). Цієї кількості суміші досить для удобрення 35–40 кущів картоплі.

Дослідженнями, проведеними в Інституті сільського господарства Західного Полісся встановлено, що вирощування картоплі на дерново-підзолистому супіщаному ґрунті з використанням поживних решток попередника (озима пшениця), сидератів, мінеральних добрив в дозі N150Р120К180 та комплексного мікродобрива Нутрівант Плюс (позакоренево) найвищу продуктивність сортів Слов’янка і Санте відповідно 44,6 і 36,9 т/га забезпечила система захисту рослин якою передбачалось протруювання насіння препаратом Шедевр (0,5 л/т), 2–3 обробки проти фітофторозу Ридомілом (2,5 кг/га).

Мінеральними добривами підживлення проводять лише у випадку, коли їх недостатньо було внесено перед садінням. Вносити сухі добрива рекомендовано перед появою сходів картоплі або після сходів перед обробітком ґрунту. Для цього використовують тільки легкорозчинні добрива (нітроамофоску, амофос та ін.). Після тривалих дощів рослини картоплі підживлюють азотними добривами (аміачною селітрою, сечовиною) з нормою 30–40 кг д.р. на 1 га. Добрива заробляють в ґрунт.

На невеликих ділянках підживлення картоплі можна провести місцевими добривами, які розводять водою у співвідношенні: гноївка – 1:5; сеча – 1:10; курячий послід – 1:10; коров’як – 1:10; попіл – стакан на 1 відро води. На 100 м2 вносять 120–150 л розчину. Внесення вказаної кількості місцевих добрив не має негативного впливу на якість бульб.

Позакореневе підживлення – додатковий захід, який доповнює внесення добрив в ґрунт, а не його заміну, оскільки елементи живлення через листя можуть надходити лише в обмеженій кількості, а потреба у них залишається постійною, незалежно від способу внесення.

Для забезпечення нормального росту і розвитку рослин картоплі застосовують позакореневе підживлення у фазі бутонізації розчином препаратів, що містять комплекс мікроелементів (Нутрівант Плюс, кристалон коричневий, стимовіт та ін.). Можна також використовувати такі комплексні добрива, як Вуксал (N – 7,5–30%, К2О – 15–22%, MgО – 3–4,8%, СаО – 24%) з нормо 3 л/га; Реаком, міндобриво на основі комплексонатів мікроелементів – Со, Cu, Zn, Mn, Mo, B, з нормою витрати 5–7 л/га. До розчину бажано додавати один з регуляторів росту – еколист, потейтін, емістим С та ін. Обприскування картоплі мікроелементами та мікродобривами необхідно поєднувати з обприскуванням рослин проти шкідників і хвороб.

За даними досліджень ІСГ Західного Полісся НААН позакореневе підживлення рослин картоплі кристалонами коричневими у фазі повних сходів сприяло підвищенню урожайності бульб на 8,3–12,1%, у фазі бутонізації – на 9,1–14,3% порівняно з контролем, де врожайність відповідно становила 289 і 293 ц/га.

На супіщаних дерново-підзолистих ґрунтах можливі декілька варіантів весняного обробітку ґрунту. У випадку, коли восени внесені органічні добрива і проведена зяблева оранка, весною вносять мінеральні добрива і ґрунт розпушують культиватором з боронами на глибину 16–18 см. При цьому ґрунт повинен бути фізично стиглим і розсипатися під дією механізмів. Інший варіант основного обробітку, а саме, проведення поверхневого обробітку з осені та оранки весною на глибину 20–22 см.

Результати досліджень наукових установ показали, що основний обробіток дерново-підзолистих ґрунтів краще виконувати весною, тому що незалежно від способу осіннього обробітку щільність ґрунту весною буває практично однаковою. Звідси виникає необхідність наближення строків основного обробітку до садіння картоплі з тим, щоб розпушений стан ґрунту зберегти на період росту і формування врожаю бульб.

У Лісостеповій зоні області на чорноземних ґрунтах органічні добрива вносять восени під оранку, а складні мінеральні – весною після закриття вологи перед культивацією ґрунту. Передсадивну культивацію проводять на глибину 16–18 см з боронуванням. Кращі результати при передсадивній підготовці ґрунту забезпечує суцільне фрезерування культиваторами типу КВФ-2,8 на глибину 10–12 см.

Оптимальними строками садіння бульб вважають час, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 6–8°С. В умовах Рівненщини це приблизно друга–третя декада квітня. Такі строки садіння, навіть в холодну затяжну весну, коли сходи з’являються із запізненням (через 25–30 днів і пізніше) забезпечують вищу врожайність бульб порівняно з пізніми посадками. Це пояснюється тим, що до масового з’явлення фітофторозу рослини повністю встигають сформувати надземну масу, а також добре розвинуту кореневу систему. Це обумовлює подовження вегетаційного періоду і дозволяє більш ефективно використовувати оптимальні умови для нагромадження врожаю бульб.

Залежно від погодніх умов і стану поля садіння проводити напівгребеневим та гребеневим способом з висотою гребеня 10–16 см. Густота садіння повинна становити 55–60 тис. кущів на 1 га.

На городах та окремих при­садибних ділянках вирощування картоплі проводиться за загальноприйнятою технологією із застосуванням необхідного набору сільськогосподарських машин і механізмів.

Однак на 4/5 площ у приватному секторі застосовують кінно-ручну працю при внесенні добрив, садінні бульб, догляді за посівами та зби­ранні.

Садіння бульб здійснюють кількома способами. Найбільш відомим способом є садіння кіньми під плуг з шириною міжрядь 45–50 см. З метою забезпечення оптимальної густоти садіння на 1 п.м. рядка необхідно висаджувати 3–4 бульби (60 тис.шт./га) і в залежності від ваги насіннєвого матеріалу на 10 соток необхідно висаджувати 400–480 кг картоплі.

При такому способі садіння до появи сходів картоплі проводять 1–2 боронування, а в фазу бутонізації (перед змиканням бадилля в міжряд­дях) підгортання.

Інший спосіб садіння бульб проводиться під кінний або ручний мар­кер з шириною міжрядь 45–60 см з послідуючим загортанням бульб та формуванням гребеня. Це дозволяє вже на 5–7 день після садіння провес­ти перше сліпе досходове міжрядне рихлення (на 2–4 см глибше залягання бульб).

Догляд за посівами передбачає створення сприятливого водно-повітряного і поживного режимів, а також знищення бур’янів, шкідників і хвороб.

В процесі догляду за посівами проводять 2–3 досходових обробітки міжрядь і гребенів. В цей період бур’яни проростають і знаходяться в стадії ”білої ниточки”. Послідуючі досходові розпушення проводять з інтервалом 8–10 днів.

Після появи сходів, залежно від погодніх умов, посіви рихлять 2–3 рази. Глибина рихлення визначається станом рослин і ґрунту, погодними умовами. Вологий ґрунт, схильний до ущільнення, розпушується у міжряддях на глибину 14–18 см, а при нестачі вологи на 8–10 см. На легких супіщаних ґрунтах глибина розпушення у міжряддях не повинна перевищувати 10–14 см. При догляді робочі органи регулюють так, щоб за кожен прохід висота гребенів збільшувалася на 2–3 см і одночасно створювалась дрібногрудочкова структура ґрунту. Вчасний догляд за посівами картоплі знищує до 80% бур’янів, а при запізненні, коли з’явились сходи, лише 20 відсотків.

Крім того окремі господарі на присадибних ділянках застосовують та­кий ефективний прийом у боротьбі з бур’янами, як повне присипання сходів картоплі (при висоті менше 6–8 см) шаром ґрунту 2–3 см, застосовуючи підгортачі-розпушувачі різноманітних конструкцій. На 3–4 день з’явля­ються сходи картоплі, а бур’яни гинуть. Такий захід у 2–3 рази знижує засміченість посівів і підвищує врожайність бульб на 25–30 кг з сотки.

Сучасні технології вирощування картоплі для боротьби з бур’янами передбачають широке застосування гербіцидів. Фітофтороз залишається найшкодочиннішою хворобою. Втрати залежать від строку прояви хвороби, погодних умов та стійкості сортів картоплі. Чим раніше вона уражає рослини, тим більший недобір урожаю. В окремі роки втрати врожаю картоплі від передчасного відмирання картоплиння досягають 27–40%.

Критичним періодом для спалаху фітофторозу є час бутонізації–цвітіння при змиканні картоплиння в рядках. Захист насаджень розпочинають з комбінованих препаратів, до складу яких входять фунгіциди системно-контактної дії.

Комбінований фунгіцид застосовують не більше двох–трьох разів на сезон. Усі наступні обприскування картоплиння проводять лише фунгіцидами контактної дії. Комбіновані препарати застосовують через 10–14 днів, контактні – через 8–10 днів.

Перед збиранням картоплі бадилля скошують тоді, коли відмерло 70% листків чи 75% висоти стебла. Збирання врожаю проводиться в суху сонячну погоду до зниження температури повітря плюс 10°С у фазу господарської стиглості бульб, коли шкірка на них не лупиться, через 10–12 днів після скошування. Найширше використовують два способи збирання: комбайновий – із використанням комбайнів (типу ККУ-2А) для прямоточного збирання із завантаженням у транспортні засоби; роздільний – із використанням картоплекопачів, що сепарують бульби, відділяючи їх від ґрунту, з подальшим ручним збиранням.

На городах, присадибних і дачних ділянках збирання картоплі проводиться шляхом виорювання через рядок кінними плугами та розорювачами власних конструкцій з послідуючим підбором бульб вручну.

Зібрані бульби транспортують з поля. Перед закладкою та зберіганням бульби перебирають, сортують, відбирають пошкоджені.

Оптимальними для зберігання картоплі вважають такі умови: температура 3–4°С, вологість повітря 85–95% в картоплесховищах.